Доцак Володимир Іванович  
 

(1955 – 2010)

 
     
  Docak  
     
 

Говорять, що у гори ходять сильні духом. Вперше побачивши засніжені Карпати 1970 року, Володимир Іванович Доцак, будучи ще студентом, на все життя захопився екстремальним туризмом, що включав як скелелазіння, так велоекспедиції та сплавлення гірськими річками.

Дехто вважає альпіністів і тих, хто ризикує, занадто відчайдушними, проте Володимир Іванович був дуже спокійною і поміркованою людиною, а свої екстремальні подорожі називав ледь не прогулянками.

Володимир Доцак любив гори і вирушав у походи тільки тому, що це приносило задоволення. На той час такий вид активного відпочинку був доволі популярним. Навіть для того, щоб отримати значок ГПО ("Готовий до праці та оборони"), необхідно було хоча б один раз побувати у польових умовах.

Вже після армії Володимир потрапив в альп-табір і згодом став інструктором. Маючи хорошу спортивну підготовку (перший розряд зі спортивної гімнастики), йому потрібно було опанувати тільки деякі специфічні навички.

 
     
  Docak2  
     
 

У велопоходах Володимир іноді проїжджав до 180 км за один день.

Свого часу при обласній туристській станції (тепер ОЦТКЕУМ) була школа екстремального туризму, що включала п’ять напрямів: гірський, водний, пішохідний, спелео і вело туризм. Він пройшов усі ці курси і вже незабаром став інструктором. З 1982 року майже кожного року бував на Кавказі, де також працював з групами з різних країн. Спортивна гімнастика дала дуже багато в плані вестибулярного апарату, а у складних ситуаціях, коли потрібно було приймати миттєве рішення, це ставало у пригоді.

Захоплення горами не найкращим чином впливало на основну професію. Здобувши фах механіка, працював у відділі головного інженера будівельного тресту, на меблевій фабриці, машинобудівному заводі. На жодній роботі не затримувався довго. Якщо влітку, коли збирався на Кавказ, не давали відпустку, просто подавав заяву на звільнення.

Згодом захоплення горами перетворилося на спосіб життя і основну професію. Відкинувши усе, що не цікавить, Володимир займався лише діяльністю, пов'язаною з туризмом та спортом - суддівство, організація змагань, інструкторство на лижних базах та у походах. Таким чином він досяг рівня «Судді національної категорії».

Щоправда, захоплення туризмом спонукало опанувати і зовсім несподівані ремесла, наприклад, навчитися тримати у руках голку з ниткою. Через те що спорядження у радянський час було дуже важким і незручним, Володимир почав шити сам. Вчився за літературою на маминій машинці і навіть одержав четвертий розряд професійного кравця. «П'ятий не дали, бо не вмів шити піджаки» - адже спеціалізувався суто на рюкзаках та туристичному одязі.

Не дивно, що дружину Володимир також зустрів у спортивному залі, коли вона прийшла на заняття зі скелелазіння. Разом поїхали в альп-табір, щоправда, він був інструктором, а вона - учасником. Ненароком і одружилися.

Дітей такого спортивного подружжя заохочувати до активного відпочинку не доводилося. Син Сергій став кандидатом у майстри спорту з велосипедного туризму, був навіть чемпіоном України. Донька Тетяна також полюбила походи. Батько жартував, що у дітей просто не було вибору, адже вони нічого іншого не бачили. Вперше Сергій піднявся на Сокільський хребет, коли йому не виповнилося і двох років.

Велоекспедиції та гірські походи було традиційним сімейним відпочинком родини Доцаків. Вони обійшли усі Карпати та Крим, бували у велопоходах у Карелії та на Байкалі.

За кілька десятиліть Володимир Доцак чимало дізнався про непередбачуваність природи та ризику, які приховують гірські масиви. Одного разу Володимир Доцак працював з іноземними туристами на Кавказі. Назустріч групі рухалася гроза. Передбачити хід подій було складно і альпіністи почали поступово спускатися вниз. Він був останнім - не пощастило. Чоловік потрапив під удар блискавки, впав і на якийсь час його паралізувало. Напарник, з яким він був у зв'язці, повернувся, щоб допомогти і отримав другий удар. Володимирові пощастило вижити, проте інший альпініст залишився там...

 
 

 

 
  Docak3  
     
 

Володимир Іванович побував на найвищих вершинах Кавказу, зокрема підкорив шість п'ятитисячників району Безенгі: Шхару (5068), Джангі-тау (5085) друга вершина по висоті на Кавказі після Ельбруса, Міжіргі (5025), Дих-тау (5204), пік Пушкіна (5100), Коштан-тау (5151) (Центральний Кавказ), ставши володарем почесної Срібної Зірки Безенгі. Ще одним вагомим досягненням було першосходження на вершину Крумкол по маршруту 5б категорії складності. Ім'я буковинського альпініста навіть занесене до спеціального каталогу.

За свої роки Володимир Доцак став кандидатом в майстри спорту з альпінізму та спортивного туризму, інструктором з альпінізму.